Щоранку українці згадують загиблих у війні хвилиною мовчання

Указом Президента України Володимира Зеленського від 16 березня 2022 року встановлено загальнонаціональну хвилину мовчання за загиблими у війні українцями. Цим документом Президент України започаткував проведення щоденно о 9:00 загальнонаціональної хвилини мовчання за співвітчизниками, загиблими внаслідок збройної агресії російської федерації проти України.

Її мета — вшанування світлої пам’яті, громадянської відваги і самовідданості, сили духу, стійкості та героїчного подвигу воїнів, полеглих під час виконання бойових завдань із захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України, мирних громадян, які загинули унаслідок збройної агресії російської федерації проти нашої країни!

Краснюк Віталій Миколайович

10 березня під селом Гаврилівка, що на Чернігівщині, під час виконання бойового завдання загинув майор Служби Безпеки України Віталій Миколайович Краснюк. 
 Трагічну звістку повідомили друзі Героя з Ташанської громади.

Віталій Миколайович родом із Ташані, в селі живуть його рідні, друзі. Свого часу закінчив Переяслав-Хмельницький педуніверситет, жив і працював у Києві. Його знали як журналіста, письменника-гумориста, щирого патріота, який досліджував історію України.

Друзі особливо цінували за його веселу вдачу, справедливість і вірність своїм ідеалам. Недаремно він мав позивний — Сокіл.

"Він був справжнім козаком, якого вороги боялися, а друзі й побратими поважали. Скільки було планів та сподівань на майбутнє, скільки надій... Тепер будемо робити заплановане без тебе, з твоєю духовною підтримкою", — пишуть друзі.

Жало Михайло Михайлович

Народився Жало Михайло Михайлович у Борисполі 25 вересня 1992 року.

Михайло навчався в Бориспільській ЗОШ І-ІІІ ступенів, закінчив 9 класів із відзнакою, паралельно навчався в Бориспільській музичній школі (грав на баяні), яку також успішно закінчив. Вступив у Немішаєвський коледж на ветфельдшера. Закінчивши коледж із відзнакою, Михайло пішов навчатися до Національного університету біоресурсів і природокористування України, де також отримав диплом із відзнакою. Хлопець під час навчання ще встигав займатися науковою роботою.

Після закінчення ВНЗ юнак працював на фермі в Данії, набуваючи практику ветлікаря. Із 2018 року Михайло жив і працював у Фінляндії, на тваринницькій фермі, реалізовував себе у здобутій професії. Мав вже вид на проживання, і країна йому подобалася, бо має високий рівень життя, надає громадянам соціальну захищеність, але 25 лютого він був вже в Україні.

Почав волонтерити у громадській організації "Зоопатруль", яка в Києві рятувала покинутих і зачинених у квартирах та будинках зголоднілих тварин. Згодом записався в тероборону міста Києва. У подальшому підписав контракт із ЗСУ, пройшов 3-х місячне військове навчання за спеціальністю "Коригувальник". Уже 3-го липня добровольці з його частини, зокрема й Михайло, поїхали на Харків, на передову. Написав мамі в Сигналі, що не на "0". Але 5-го липня прислав інше повідомлення:

Їдемо на 7 днів на "0". Там без мене ніяк. Якщо буде старлінк, писатиму. Усіх обійняв. Їсти є що. Ваш науковець.

І там, на фронті, у самому пеклі війни, Михайло також знаходив тварин, які потребували його доброти та допомоги. 

Мама розповідає подробиці загибелі сина, які їй повідомили його побратими: 7 липня Михайло з двома побратимами був в окопі біля артилерійської установки. Їх із лівого флангу обійшла піхота орків, а з правого танки. Розстріляли з танка та закидали гранатами. Синок отримав смертельне поранення осколком у голову, хлопців контузило, він на них впав і прикрив своїм тілом. Їх не добили, бо думали, що всі загинули. Його відкопали лише за два дні, разом із кулеметом. Пальці були на гашетці, не могли розчепити вже. Він відстрілювався до останнього.

Орловський Дмитро Станіславович

Дмитро Орловський народився 6 червня 1975 року в селі Люхча Рівненської області у багатодітній родині. Невдовзі родина переїхала в село Помоклі на Переяславщині.

В Помоклях Дмитро закінчив середню школу. У 1993 році Дмитро здобув військову професію зв’язківця та звання молодшого сержанта

Працював у Помоклях на приватному підприємстві, був старшим охоронцем у відділі безпеки. Дмитро Станіславович дуже любив техніку, міг керувати будь яким видом транспорту, а також міг відремонтувати все, що здавалося б не підлягає ремонту. Дуже любив обробляти землю та сільське господарство.

У 2015 році Дмитра мобілізували в зону АТО. У найгарячіших точках він ніс службу півтора року. За цей час здобув друзів-побратимів, з якими підтримував тісний зв'язок до кінця життя. Додому повернувся з грамотами від керівництва та державними відзнаками – мав дві медалі «Учасник АТО», медаль «За участь в антитерористичній операції», «За жертовність і любов до України». Служив у Зайцевому Донецької області, був заступником командира мінометного взводу. Отримав серйозну травму руки.

Після повномасштабного вторгнення Дмитра мобілізували першого ж дня. 25 лютого. На посаді сержанта 6-ї механізованої роти 2-го механізованого батальйону 72-ої бригади боєць Орловський охороняв важливий об’єкт у Києві, потім – кордони з Білоруссю. Наприкінці травня його бригаду скерували на Донеччину. 
              25 червня Дмитро був важко поранений. Вороги обстріляли будівлю, де жили військові. Побратими кажуть, що осколок наздогнав Діму, коли він біг до будинку. Пораненого бійця доправили до лікарні Мечникова у Дніпрі.  Десять днів він пробув у реанімації , а потім його перевезли до лікарні №2 у Вінниці, через декілька днів. Дмитра перевели до військового шпиталю.

 Поранення було дуже тяжке,  потрібен був нейрохірург. У госпіталі такого фахівця не було, тож вирішили переправити Дмитра гелікоптером до Львова. У день, коли планували транспортування, Дмитру стало гірше і поїздку відклали. 13 липня о 7:30 Дмитро Станіславович помер.

Іванов Олексій Петрович

Народився 04 грудня 1990 р.н., в селі Нянчине Білокуракинського району Луганської області.

Був призваний 24.02.2022 року солдатом першого відділу Бориспільського районного територіального центру.

Помер 27.07.2022 року в Донецькій області неподалік населеного пункту Соледар захищаючи нашу державу вступивши в бойові дії з противником. Загинув від вибухової травми внаслідок військових дій від інших вибухів та осколків. В померлого залишилася дружина та дитина.

Зражевський Андрій Васильович

Зражевський Андрій Васильович, народився 12 жовтня 1990 року в селі Улянівка Переяслав-Хмельницького району Київської області (Україна).

В селі пройшли його  дитячі роки, навчався в місцевій школі. 

Після закінчення школи навчався в м. Києві, працював зварювальником.

Одружений, дружина Ніна,  дітей не має.

  У перший день повномаштабного вторгнення Андрій пішов до Київського військкомату  добровольцем.  Вже 25 лютого 2022 року був мобілізований до лав ЗСУ і направлений до 101-ї бригади, захищав з своїми побратимами м. Бучу   Згодом Андрій Васильович був направлений у саме пекло російсько-української війни на Донеччину. Служив стрільцем  другого взводу  другого батальйону.  Під час виконання бойового завдання на Бахмутському напрямку  захисник зазнав тяжких мінно-вибухових травм. Життя Андрія Васильовича врятувати не вдалося. Серце воїна зупинилося 15 листопада 2022 року в Дніпропетровській  обласній лікарні ім. Мечникова. На сільському цвинтарі  в с. Улянівка  Героя поховали  21 листопада 2022 року. 

Андрій був добрий, веселий, справедливий, трудолюбивий, хоробрий, вів активний спосіб життя…таким назавжди лишився у наших споминах

Свищо Степан Степанович

Народився 12 січня 1987 р.н. в селі Олешник Виноградівського району Закарпатської області. Дитинство та юність загиблого пройшла на Закарпатті, в 2015 році Степан з дружиною Іванною та дитиною Святославою переїхали до села Мала Каратуль, де купили старий будинок, з часом біля якого звели новий. В 2016 році народився син Степан.

На початок повномасштабного вторгнення противника Степан знаходився на роботі в Польщі, дізнавшись про війну він повернувся додому та записався до територіальної оборони Ташанської сільської ради, після розформування територіальної оборони пішов добровольцем до ЗСУ. 02.12.2022 року під час виконання бойових дій в районі міста Бахмут загинув від осколкового поранення.   

Терешенко Віталій Васильович

     Терешенко Віталій Васильович народився 07.04.1991 року в селі Чопилки Переяславського району Київської області. За сімейними обставинами сім’я переїхала на проживання в Запорізьку область. В 2006 році Віталій Васильович закінчив Балкавську загальноосвітню школу та вступив до Дніпрорудненського індустріального технікуму за спеціальністю експлуатація та ремонт гірничого електромеханічного обладнання та  автоматичних пристроїв, де здобув кваліфікацію гірничний  технік-електромеханік.

  З 2010 року і до початку війни з росією працював в Приватному акціонерному товаристві <<Запорізький залізнорудний комбінат>> черговим електрослюсарем підземної ділянки №2 шахта <<Прохідницька>>.

           Солдат Терещенко Віталій Васильович стрілець-помічник гранатометника, десантно-штурмового відділення, десантно штурмового взводу, десантно-штурмової роти, військова частина А 1910 був призваний на військову службу по мобілізації Бориспільського РТЦК та СП Київської області з 05.10.2022р.

26.12.2022 року під час ворожого танкового обстрілу поблизу села Червонопопівка Кремінського району Луганської області Терещенко Віталій Васильович отримав поранення не сумісне з життям. В ході виконання бойового завдання завжди був вірний військовій присязі в бою за нашу Батьківщину виявив стійкість і мужність.

     Одружений. Має сина.