Улянівська сільська рада, що увійшла до Ташанської ОТГ після виборів 25 жовтня 2020 року, як живеться у ній нині?

Улянівка заснована у 1922 році. Як живеться у ній нині? 

Петро Ємець із працівницями Улянівського старостату

Улянівська сільська рада увійшла до Ташанської ОТГ минулої весни. Старостою села працює Петро Ємець. Досвіду роботи йому не переймати, адже до цього майже чотири роки він був тут сільським головою.

У понеділок, 16 листопада, журналістка Переяслав. City побувала в Улянівці і дізналася про її будні.

«Хочеться, щоб відкриття церкви відбулося якнайшвидше»

У дорогу вирушаємо редакційним автомобілем післяобідньої пори. Подолавши близько 30 км, зупиняємося біля адміністративної будівлі, яка розташована в центрі села. В ній розміщується старостат та фельдшерський пункт.

Через дорогу навпроти триває будівництво церкви. Вона вже з центральним куполом і хрестом. Того дня двоє священиків, які мешкають в Дем’янцях, та небайдужий місцевий житель вели покрівельні роботи над іншою частиною храму.

– Як не прикро, але в Улянівці ніколи не було церкви, – зазначає отець Роман Пастернак, 37 років. – Тож вже не один рік богослужіння проводяться у пристосованому для цього приміщенні, в якому колись перебувала контора ВАТ "Племзавод "Колос". Будівництво цього храму розпочалося цьогоріч коштом небайдужих селян та благодійників. Зводиться він на честь святителя Миколи Чудотворця. Приємно відзначити, що багато селян на добровільній основі допомагають в будівництві цієї церкви, а майже усі фермерські господарства Ташанської громади допомагають матеріально.

– Мені дуже хочеться, аби відкриття церкви в нашому селі відбулося якомога швидше, тож частенько тут підсобляю, – сказав житель села Олександр Кучер.

Улянівка заснована у 1922 році. У селі є п’ять вулиць, найдовша з них Шкільна. Наразі у 406 дворах проживає 484 людини.

У центрі села встановлено інсталяцію "Я люблю Улянівку". Неподалік від неї – яскраво розмальована автобусна зупинка. Маршрутка їде через село п’ять разів на день. Квиток до міста коштує 30 грн.

Поштове відділення того дня було закрите. Воно працює двічі на тиждень: у вівторок та п’ятницю з 9:30 до 12:30. У село проведено інтернет від провайдера "Хата NET". Абонплата для населення становить на місяць 250 грн.

Темної пори дня центр Улянівки освітлюється ліхтарями від сонячних батарей. Їх встановлено два роки тому.

"Люблю скуповуватися у мінімаркеті "Євросем"

В селі працює два продуктові, один господарсько-промисловий магазини та мінімаркет "Євросем". Заходжу до промислового, що функціонує у приміщенні колишнього готелю.

– Як бачите, у нас дуже багато різного товару, – говорить прадавчиня Надія Якименко, 56 років. – Власницею цього магазину є Надія Хоружа з Переяслава. Я ж працюю тут продавцем сама вже сім років. Бува, як треба односельцям щось терміново купити, то відпустити товар можу навіть серед ночі. Зазвичай так відбувається, як хтось будується і вкрай потрібно щось із будматеріалів. А оце восени ходовим товаром була посадкова цибуля (її кіло коштує 90 грн), а ще гумові калоші з утеплювачем. Та воно й не дивно, бо без них у селі не обійтися. А загалом у нас можна придбати все: і одяганки, і кухонний та столовий посуд, і дитячі іграшки, і бетономішалки, і телевізори, і холодильники. І щось на подарунок... А ще до цього магазину приходить немало селян, щоб випити смачної кави. Готую її ось у цій кавомашині.

У мінімаркеті покупців було обмаль. Киянка Алєся Іванус, 33 роки, завітала сюди, їдучи з хоцьківського лісу. Як зізналася вона, там вона разом зі своїм чоловіком назбирала маслюків, "поляків", опеньків і трішки глив.

– Я завжди прошу чоловіка зупинитися біля цього магазину, як, бува, їдемо повз нього. Цей маркет мені подобається тим, що товару тут багато і його можна вибирати самостійно. Та й персонал тут ввічливий, – сказала пані Алєся.

Продавчинею-консультанткою того дня тут працювала Лідія Марченко, 36 років, а касиром – Любов Омельницька, 31 рік. За їхніми словами, товар сюди завозиться частенько і лише якісний. Найбільше тут покупців вранці, після завозу свіжого хліба.

– Останнім часом майже всі покупці заходять до магазину в масках. Але я й раніше не відпускала товар тим, хто ігнорував цю захисну під час епідемії річ, – зазначила пані Любов.

У цьому мінімаркеті є термінал, через який селяни платять за комунальні послуги, інтернет, поповнюють мобільні телефони тощо. Людям, яким важко ними користуватися, допомагають працівниці магазину.

У приміщенні колишнього дитячого садочка облаштовано залу для відзначення сімейних свят (день народжень, весіль тощо) чи ж проведення поминальних обідів.

Медсестрою фельдшерського пункту працює Юлія Рубан. Вона ж є медичною сестрою школи.

– Я живу в Улянівці, – каже вона. – Працювати медсестрою в селі почала відразу, як закінчила Яготинське медучилище. З тих пір минуло вже 11 років. Чи не усі мої односельці та жителі Тарасівки підписали декларації із сімейним лікарем Хоцьківської медамбулаторії Юрієм Поповим. Діток першого року життя у нашому селі лише двоє. Найстаршою жителькою Улянівки є Якименко Віра Іванівна. Наразі їй 96 років. На жаль, є в нашому селі люди, які хворіють на коронавірус. Благо, що їх небагато.

На посаді директора школи – 33 роки

В Улянівському НВО "ЗОШ I-III ступенів – ДНЗ" налічується 72 учні та 10 дошкільнят. Дітей із сусідніх сіл – Тарасівки та Поліг-Яненок – до навчального закладу підвозять шкільним автобусом. Шкільне подвір’я має ошатний вигляд. Чисто та охайно і в приміщенні школи. Про національно-патріотичне виховання школярів свідчать стенди з відповідною атрибутикою, оформлені у фойє. Є тут й інформаційні плакати, в яких йдеться про COVID-19: симптоми коронавірусу та рекомендації щодо профілактики й лікування. Школа на карантин позапланово не закривалася: ніхто із учнівського та педагогічного колективів допоки не підхоплював коронавірусної хвороби.

– Діти добре знають, що таке коронавірус і чітко дотримуються карантинних правил та вимог, – зазначає директор Улянівської школи Ігор Куртяк, 59 років. Цю посаду він обіймає вже 33 роки.

– В Улянівку я приїхав парубком, – згадує Ігор Іванович. – Як молодому спеціалісту мені виділили кімнату он у тому двоповерховому будинку. Викладати ж біологію та хімію в Улянівській середній школі я почав ще у 1984 році. Через два роки був призначений організатором позакласної роботи, а ще через два роки я став директором цієї школи і так працюю по цей день. А офіційне відкриття цієї школи відбулося 1 вересня 1977 року. Школу опалює мінікотельня ще з 2000 року за ініціативи та фінансування колишнього керівника ТОВ "Племзавод "Колос" Віктора Качкалди.

Як повідомила техпрацівниця Тетяна Рубан, косметичне прибирання в школі проводиться після першого і третього уроків, а генеральне – в кінці робочого дня.

– Під час карантину парти і стільці протираємо дезінфікуючими засобами. Дезінфектори для рук виставили он на видному місці, – сказала вона.

Біля школи зустрічаю учениць першого класу – Дашу Давиденко та Юлію Багрій. Вони наввипередки хваляться своїми різнокольоровими масками і розповідають, що одягають їх на перерві та коли заходять до шкільного автобуса.

Через карантин концерти у будинку культури не проходять. Ансамбль "Райдуга" та квартет "Ясен світ" збираються там лише на репетиції.

Робочі кабінети адмінбудівлі нині опалюються електрообігрівачами.

– Сьогодні із робочим візитом до нас приїжджав голова Ташанської громади Василь Вовчанівський. Вирішували проблему із опаленням цього приміщення. Він сказав нам підготувати котельню для встановлення твердопаливного котла. Цій новині ми дуже раді, – повідав Петро Ємець і зізнався, що напередодні цьогорічних місцевих виборів свій робочий кабінет звільнив від особистих речей, бо не сподівався, що його оберуть старостою села.

– Тоді зі стін свого кабінету я зняв ікону святого Петра та портрет Тараса Шевченка, подаровані мені. Тепер доведеться чіпляти їх назад. Скажу по-правді, моє життєве кредо – робити добро людям. Тож, як староста Улянівської громади буду й надалі трудитися над вирішенням назрілих проблем, аби моїм односельцям почувалося у селі якомога краще, – сказав наостанок Петро Ємець.